Мнения

Екс-заручник "ДНР" Чуднєцов: Навіщо зуби виривали? А який сенс коліно свердлити? Може, залякували, але після зубів я не сумнівався: треба – просвердлять

Євген Чуднєцов: Мені прикро не за те, що сепарів обміняли, насрати на них! Мене хвилює, що купа наших нормальних пацанів до списку на обмін не потрапили!

"Буду воювати, поки сепарів не покладемо" – перше, що заявив одразу після звільнення 28-річний Євген Чуднєцов. Уродженець Макіївки, боєць полку "Азов" Чуднєцов потрапив до рук бойовиків 14 лютого 2015 року під час боїв біля села Широкиного в Донецькій області. Так званий прокурор "ДНР" вимагав для Чуднєцова смертної кари, у підсумку українського добровольця засудили до 30 років суворого режиму.

У заручниках у бойовиків Чуднєцов провів два роки і дев’ять місяців, звільнений 27 грудня минулого року. Пройшов тортури, побиття, утратив більше ніж половину зубів, схуд на 14 кілограмів. Разом з іншими захопленими бійцями його змушували займатися розмінуванням і розчищенням донецького аеропорту. Останні півроку його утримували в макіївській колонії, за 20 хвилин пішки від рідного дому. За час полону мама Євгенія Чуднєцова померла, бабуся і молодші брат із сестрою залишилися на окупованій території.

Протягом останнього місяця Чуднєцова лікують у київській лікарні "Феофанія". В інтерв’ю виданню "ГОРДОН" він зізнався, що трохи втомився від уваги журналістів, мріє обійняти автомат і зайнятися справою: "Я за три роки вже навідпочивався в сепарських "санаторіях".

За що потрапив у карцер напередодні обміну? Побив завгоспа колонії за його ставлення не до мене, а до решти пацанів

– За майже три роки полону ви не раз потрапляли до списку на обмін, але кожного разу зривалося. Коли остаточно повірили, що вас точно обміняють?

– Коли нас уже на вертольотах у Харків везли.

– А про сам обмін коли дізналися?

– За два дні. Я якраз у карцері сидів. Нам сказали, що по телевізору пройшло повідомлення про підготовлюваний обмін. 25 грудня, увечері, нас разом із Євгеном Симоненком викликали в оперчастину, там уже всі наші були, яких потім обміняли. Написали заяви типу "не маємо претензій до працівників табору".

– За що до карцеру потрапили, та ще напередодні обміну?

– Побив завгоспа.

– Чому?

– Тому що він козел. Так і напишіть. За його ставлення не до мене, а до решти пацанів. У нього татуювання "Россия" було. І взагалі він божевільний, тиранізував пацанів: то пошле на три літери, то ляпаса дасть. Але я сам його спровокував, вибив йому два зуби, розбив брову. Ну й мені трохи голову розсікли (показує шрам).

Я не один у карцері був, нас туди четверо поїхало. Але бив завгоспа я один. Троє пацанів зі мною за компанію поїхали. Один за те, що курив на зарядці, другий табличку з прізвищем догори ногами причепив, третій – Максим Терентьєв – сам зголосився, вважав, що без нього вода не освятиться (посміхається). Усім дали по 15 діб карцеру.

– А карцер, та ще в полоні, який має вигляд?

– О п’ятій ранку підйом, нари пристібають до стіни так, щоб ні лягти, ні сісти не було можливості. О 20.00 їх відстібають. Нічого не можна: ні сигарет, ні телевізора.

– Ви так бадьоро розповідаєте, що виникає відчуття: неодноразово потрапляли в карцер за час полону.

– (Усміхається). Неодноразово. На мою думку, у карцері краще, ніж у самому таборі. Чому – не буду говорити. Думаю, сепари тому мене й обміняли, що я їх дістав у колонії.

Не хотів давати сепарам і російським ЗМІ навіть шансу зрадіти: от, мовляв, навіть азовець розкаявся після полону

– Коли вперше потрапили на фронт?

– Вересень–жовтень 2014 року. Став автоматником в "Азові", стрілком. У широкинській операції був в ударно-штурмовій групі. У нас не було підтримки важкою технікою, але ми стерли сепарів із лиця землі однією піхотою, тупо гранатометами.

– А коли вперше відчули справжній страх на війні?

– Ще до того, як пішов у "Азов", у мій будинок влучання із "Граду" було, шматок стіни відвалився. Я в п’ятиповерховому панельному будинку жив. Знав, що таке, коли міни за 20 метрів лягають. Знав, що таке кулеметні черги. Тож про страх знав ще до потрапляння на фронт.

А під час бою страху не було, на це часу не вистачало. Їдеш у БТР, навколо все вибухає, а ти сприймаєш це механічно: опа, просвистіло щось поруч, напевно, куля. Мене друг питав: "Що ти в цей момент думав?" А я думав, куди заховав цигарки. Відходняки потім були.

– "Відходняки"?

– На базу коли повертаєшся, розумієш: а могло й убити. А потім усе одно відпускає. Звісно, боявся іноді. Будь-хто боїться.

– Але не будь-хто, після трьох років полону, заявить, як ви, що все одно повернеться в частину і продовжить воювати, "поки сепарів не покладемо".

– Не хотів давати сепарам і російським ЗМІ навіть шансу зрадіти: от, мовляв, навіть азовець розкаявся після полону.


00_48
27 грудня 2017 року, військовий аеродром під Києвом, куди привезли частину звільнених заручників. Перше, що заявив Євген Чуднєцов (у центрі) після майже трьох років полону: "Буду воювати, поки сепарів не покладемо". Фото: Олександр Хоменко / depo.ua


У полоні я тіла наших пацанів у донецькому аеропорту витягав, по шматочках збирав

Сепари, коли мене взяли, запитували: "Ти що, не боїшся?!" Ну звісно, боюся, дурне запитання. Але ж не можна висловлювати свій страх явно. Для одних страх – це ступор, для інших – мотивація до дій. Я просто трупів надивився, мене не лякає вид розірваного тіла. Може, це звикання. У полоні я тіла наших пацанів у донецькому аеропорту витягав, по шматочках збирав.

– Це коли вас та інших полонених возили на примусові роботи?

– Ми не проти були їхати і діставати тіла наших. Ми ж не сепари, щоб кидати своїх же гнити. А вони на вежі донецького аеропорту так і залишили тіла своїх, узагалі не заморочувалися.

– Скільки тіл наших кіборгів дістали з-під розвалів аеропорту?

– 12. Останніми днями оборони аеропорту наші в одній точці були. Там їх сепари і підірвали: підклали мішки з піском, тротил і зробили спрямований вибух.

Тіла наших під бетонними плитами були, доводилося і вибухівкою розбивати, тому що по-іншому неможливо було дістати. В одного корпус під плитою був, а ногу намотало на залізну трубу, як ганчірку. Ну що робити? Я взяв лопатку саперську, відтяв ногу. Йому все одно, він уже мертвий, а так хоч тіло рідним привезуть.


05_08
Тіла українських кіборгів, захисників донецького аеропорту, із-під руїн витягали бійці АТО, що потрапили в полон бойовиків. Фото: newsonline24.com.ua


– Бойовики рукавички і маски видавали для таких "робіт"?

– Звісно, медичні рукавички давали, там же Червоний Хрест усе-таки був присутній.

– А Червоний Хрест знав, що для розгрібання завалів донецького аеропорту сепаратисти використовували українських полонених?

– Звісно, знав. Там ще український полковник був присутній.

– Теж полонений?

– Вільний. Із російського боку був один офіцер і з нашого – один із СЦКК (Спільний центр із контролю та координації питань припинення вогню і стабілізації лінії розмежування сторін на Донбасі."ГОРДОН"). Ще ОБСЄ була. Вони разом із Червоним Хрестом під’їхали, коли ми всі тіла дістали. Тижнів зо два розгрібали. Доводилося деякі місця швидко пробігати, щоб не стрельнули. Біля аеропорту тоді були прострілювані ділянки.

Ще займалися розмінуванням. Одного разу, коли ми вже виїхали з "робіт", сепарський МНСник відхилився в бік від дороги, наступив на підствольний гранатомет. Вибух, йому стопу відірвало.

Найстрашніше в полоні – не фізичний, а моральний тиск, коли родичам погрожують. Сепари мені казали: "Зараз, падло, поїдемо і твою сестру з ґвалтуємо"

– Вас узяли в полон 14 лютого 2015 року під час бою біля села Широкиного на півдні Донецької області...

– ...танк підстрелив наш БТР, нас розкидало. Постріляли трохи сепарів, а потім мені ВОГ прилетів (осколковий боєприпас для підствольного гранатомета."ГОРДОН"). Я впав, коли почав підніматися, сепари вже оточили. Деякі моменти опущу. Ситуації на війні різні бувають. Узяли в полон. Нічого дивного.

– Дивно, що вас живим залишили. На початку 2015-го бойовики неодноразово добивали наших просто на місці.

– Полізли з мене жетон зривати, побачили татуювання – тризуб з орлом. Ці тату мене і врятували. Один із сепарів комусь доповідав по рації: "Узяли азовця зі свастикою". Йому наказали везти мене в Донецьк. Протягом перших двох днів мене в Саханці тримали, потім потрапив на "избушку" (будівля донецької СБУ. – "ГОРДОН"). 4 квітня 2015-го перевели в ізолятор тимчасового тримання, а влітку 2017-го – у 32-гу колонію в Макіївці.



08_03
"Нас четверо чи то бурятів, чи то якутів охороняли. Кричали: "Фашист, азовець, мерзота!" Годин шість били. Зараз смішно згадувати, а тоді не до сміху було". У зоні АТО до полону. Фото: Евгений Чуднецов / Facebook


– Але ж перед цим вас катували. Що за інформацію хотіли з вас витягнути?

– Запитайте в росіян, яких "там немає".

– Ну, а зуби для чого вам виривали?

– Ні для чого, просто так. А який сенс людині коліно свердлити? Це звучало. Може, лякали, але після зубів я не сумнівався: якщо треба – просвердлять.

Я розумію: війна, тортури. Але щоб одержати інформацію, не потрібно вибивати зуби. Є інші засоби, які заподіюють дуже великий фізичний біль, але без зовнішніх пошкоджень. Наприклад, електричний струм або вода, у якій можна захлинутися.

Коли до Дебальцевого на роботи возили снаряди збирати, нас четверо чи то бурятів, чи то якутів охороняло. Нас тоді в Єнакієвому в місцевій комендатурі ночувати залишили, а вночі ці вузькоокі прийшли. Кричали: "Фашист, азовець, мерзота!" Годин шість били: по корпусу, по голові, вухо розбили. Зараз смішно згадувати, а тоді не до сміху було.

– Що для вас стало найважчим за три роки полону?

– Навіть не знаю... Найстрашніше – не фізичний, а моральний тиск, коли родичам погрожують. Сепари мені казали: "Зараз, падло, поїдемо і твою сестру зґвалтуємо". За себе, звісно, теж переживав. Я ж із добробату, з "Азову", та ще місцевий із Макіївки. Це для них узагалі червона ганчірка.

Через що я вперше там, у Дебальцевому, дістав? Приходить із комендатури здоровань, мізки промиває: от, мовляв, у нас на Донбасі тільки місцеві воюють – шахтарі й заводчани. Ну я ляпнув: "А от цей бурят – місцевий шахтар чи заводчанин?" – й одразу дістав. Він мені кричить: "Що за беззаконня, хто вас сюди кликав?" Я відповів: "Ти мені, місцевому з Макіївки, розповідати за беззаконня будеш?" Навів йому кілька випадків. Наприклад, коли п’яні "ополченці" не хотіли платити таксистові, витягли його, дали по морді, а під машину гранату закинули.

Перед прес-конференцією говорили, що треба відповідати. Сказали, щоб правильно все зробив, інакше "твою маму по шматках надішлемо"

– 19 лютого 2015 року, за п’ять днів після того, як вас узяли в полон, бойовики "ДНР" оприлюднили 17-хвилинний ролик вашої прес-конференції. У залі сиділи журналісти кремлівських пропагандистських ЗМІ, ставили запитання, ви відповідали. І робили це так переконливо, що в якийсь момент можна було повірити: напевно, Чуднєцов перейшов на той бік.

– А ви уважно перегляньте і порівняйте з роликами інших полонених. І одразу помітите: у нас усіх були однакові фрази: "солдати мріють скинути Порошенка", "іноземні найманці", "американська зброя". Мені перед прес-конференцією говорили, що і як треба відповідати.

– Погрожували?

– Сказали, щоб правильно все зробив, інакше "твою маму по шматках надішлемо". На прес-конференцію години за дві до початку привезли. Там уже був ФСБшник. Він не говорив "зазубри текст", просто своїми словами, але "обов’язково скажи про іноземну зброю та іноземних найманців і що українська армія мріє знести владу в Києві".

– Чому ви вирішили, що це саме ФСБшник?

– Він сам відрекомендувався: "Я із дружньої держави, працюю у ФСБ". У нього навіть почуття гумору присутнє, на відміну від місцевих, у яких мізки начисто промиті, суцільний вінегрет із "розіп’ятих хлопчиків". Він мені казав: "Мені глибоко насрати, що у вас відбувається, я тут інтереси своєї держави відстоюю". А мені важливо було засвітитися на камери. Будь-які. Інакше станеш одним із тих, кого в нас уважають зниклим безвісти.


06_09
"Мені важливо було засвітитися на камери. Будь-які. Інакше станеш одним із тих, кого в нас уважають зниклим безвісти". За п’ять днів після потрапляння в полон бойовики "ДНР" улаштували прес-конференцію з побитим Чуднєцовим. Скріншот: Министерство информации ДНР / YouTube


– Як російські спецслужби промацують українських полонених щодо зговірливості?

– Я з ними особливо не спілкувався. Але їхні спецслужби точно не тупі. В усякому разі інформаційну війну ми їм програємо. Ретранслятори українських телеканалів окупованої території не покривають. У підсумку там або місцеве сепарське ТБ, або російське. А на російському з 10 програм дев’ять тільки про Україну. Нам у колонії дозволяли дивитися телевізор. Звичайно, мене бомбило від цих російських ток-шоу.

Професору Козловському (учений-релігієзнавець, історик, викладач одного з донецьких вишів. Затриманий наприкінці січня 2016 року, звільнений 27 грудня 2017-го."ГОРДОН") у колонію приходив журнал "Вокруг света". Я брав у нього почитати, розглядав фотографії екстремального туризму. Там і побачив знімки російських сіл. Реально люди в дерев’яних халупах і хлівах живуть, водночас кричать: "Треба допомогти Україні!" Та ви собі допоможіть, у вас же ні світла, ні каналізації, ні доріг немає!

– Намагалися пояснити це місцевим, які вас охороняли в полоні?

– Намагався, у відповідь діставав то в одне, то в інше вухо.

– Як перевірити, що вас не завербували?

– Ніяк. Викличте контррозвідку або прив’яжіть до крісла, увімкніть тапик, і я взагалі зізнаюся, що позашлюбний син Путіна.

– Що таке "тапик"?

– Польовий телефонний апарат, його сепари для тортур застосовували, він струмом б’є. Версію вербування в будь-якому разі треба відпрацювати. Я сам хочу і із СБУ, і з контррозвідниками поспілкуватися.

– Навіщо?

– (Усміхається). А може, у мене є для них корисна інформація.

Я був готовий сидіти в полоні "ДНР", лише б Росія повалилася нахрін!

– Вас зачепило, коли радник президента і міністра оборони Юрій Бірюков написав, що 14 із 32 звільнених військових підозрюють у дезертирстві?

– Я навіть не знаю, хто такий Бірюков. Що стосується дезертирства, нехай цим займається військова прокуратура. Саме займається, а не навмання! Тому що є відчуття, що із 14 звільнених полонених, підозрюваних у дезертирстві, осіб 10 мінімум підставили їхні командири.

– Тобто?

– Тобто командир вирішив урятувати свою, вибачте, дупу, і написав: "Боєць самовільно покинув частину". А насправді сам командир не витягнув хлопця з бою. Тому й кажу: нехай прокуратура розслідує, а не розкидає обвинувачення.

– У кількох інтерв’ю ви говорили, що серед 74 звільнених українських полонених є сепаратисти і "ватники".

– Та вони досі не сидять у в’язниці, не заарештовані, їм навіть обвинувачення не висунули. Один зі мною у "Феофанії" лікується, інший узагалі поїхав, ловіть його тепер. Це не просто вата, яка прапорцями РФ махала, це сепари, які реально тримали в руках зброю. Наприклад, заступник начальника штабу батальйону, військовослужбовець "ДНР" Абрамов Олександр Олександрович.

– Розумію вашу лють, але він громадянин України. На відміну від Росії, ми витягуємо своїх. Будь-яких.

– Сепари, проти яких ми воюємо, теж громадяни України. Якщо ми європейці, значить, по-вашому, не повинні з ними воювати, тому що це наші громадяни? Ось тільки ці громадяни нас убивають, мріють про знищення України. І водночас хочуть і отримують українські пенсії. Чоловік у "ополченні", а дружина їздить до України пенсію або допомогу оформляти! А я був готовий сидіти в полоні "ДНР", лише б Росія повалилася нахрін!

– По-перше, ваш полон розвалу РФ точно не прискорить. По-друге, 2017-й був дуже важким, і єдина світла подія минулого року – звільнення наших із рук бойовиків.

– Так, я теж три роки дуже чекав на обмін. Так, я теж дуже тішився звільненню. Але мені прикро не за те, що сепарів обміняли, насрати на них! Мене хвилює, що купа наших нормальних пацанів до списку на обмін не потрапила! Максим Терентьєв, Роман Писанець, ЗСУшники... Їх там залишили, зате витягли з полону сепарів!

Не люблю кричати "зрада", особливо щодо того, чому так довго обміну полоненими не було. Сепари користуються цією ситуацією дуже розумно: мовляв, це Україна зриває обмін. І під шумок висувають заздалегідь нездійсненні умови: за звичайного цивільного полоненого вимагають від української сторони повернути офіцера ГРУ, ФСБ або серйозного бойовика. Водночас сепари намагалися втюхати нам усяку шваль і не віддати більше цінних бранців – військових.

За півтора року держава не змогла підготуватися і нормально зустріти 74 звільнених! Багато хто повернувся з полону без одягу, без взуття нормального. Допомогли, звичайно, волонтери

– Євгене, що ви хочете сказати?

– Не варто сприймати цей обмін як "перемогу".

– Дайте порадіти за перший повноцінний обмін протягом останніх півтора року!

– Тільки на тлі цієї радості не забуваймо про пацанів, які залишилися в полоні. Треба розуміти: це не завершення, попереду ще багато всього. На території РФ багато наших тримають, їх узагалі викрали та незаконно вивезли! Кримські татари, знову ж таки. Я би найбільш цінних у нашому обмінному фонді міняв спочатку на українських полонених у Росії. Тому що витягнути з полону наших РФ набагато складніше, ніж витягнути з тієї ж "ДНР".

Знаєте, чому я кажу, що Україна може забути про тих, хто залишився в полоні? І нехай мене лає влада, але все одно скажу: півтора року не було обміну, півтора року на нього чекали, держава нібито планувала і... За півтора року не змогла підготуватися і нормально зустріти 74 звільнених!

– Що значить "не змогла нормально зустріти"? 27 грудня всі телеканали вели пряму трансляцію офіційної церемонії в Харкові та Києві. Усі звільнені проходять лікування, усім виплатять компенсацію.

– Ну, так, показали церемонію, сіли в автобуси і поїхали. А те, що багато хто повернувся з полону без одягу, без взуття нормального, держава забула. Допомогли, звичайно, волонтери. Помічниця Зарецької нам узагалі сказала: "Ви дорослі люди, свої питання повинні вирішувати самі" (Наталія Зарецька, глава офісу уповноваженого президента України з питань реабілітації учасників АТО."ГОРДОН").

Мені добре, мені побратими з "Азову" допомагають. А як бути звільненим цивільним, у яких усе на окупованій території залишилося? Що їм робити, якщо не те що житла або роботи немає, а навіть грошей на метро чи тролейбус?


05_09
27 грудня 2017 року, військовий борт зі звільненими полоненими приземлився на аеродромі під Києвом. Євген Чуднєцов другий зліва. Фото: Анастасія Власова / hromadske.ua


Гаразд, я ілюзій щодо влади не будую. Головне, що все-таки зуміли витиснути обмін, лікування забезпечили і військовим, і цивільним. Основне, у принципі, зробили. Але ж можна було підготуватися нормально! Мене просто обурив тоді цей ананас.

– Який ананас?

– Звичайний. Заходжу в палату, а там подарунок – красиво оформлений пакет, усередині ананас, варення і ще щось.

– Ну ви балуваний, чим вам ананас не догодив?

– Так, смачно, дякую. Тільки у мене один товариш просить: "Зможеш якісь черевики дістати?" Ви розумієте, що йому елементарно взутись нема в що, він у кедах із полону приїхав? Чому волонтери швидко зметикували і привезли найнеобхідніше: зубну пасту і щітку, мило, бритву, взуття, одяг? Ви розумієте, що пацани з полону ні з чим повернулися? Держава, здається, не розуміє. А ви кажете "підготувалася"...

Тих, хто в Україні заявляє: "Російських військ на Донбасі немає", я би батогами шмагав просто на Майдані

– Чим вас годували в полоні?

– Ой, словами не скажеш, це треба хоч раз спробувати. А краще не треба. Тюремна баланда.

– На скільки кілограмів схудли?

– До полону важив під 80 кг, в ізоляторі вже 66 кг, у колонії набрав трохи.

– Ви вже майже місяць лікуєтеся в Києві, гуляєте містом. Не дратують чоловіки, що сидять у кафе та ресторанах і живуть так, ніби ніякої війни немає?

– Нормально сприймаю. А чому має дратувати? Якщо всіх загнати на фронт, на які гроші воювати будемо? Хтось повинен працювати і платити податки, щоб ми могли воювати. Якщо людина з-під палиці в АТО йде – з нього хріновий вояка. Гадаю, воювати повинні саме добровольці, вони дуже мотивовані люди.

– В Україні одна частина суспільства вважає, що від окупованих територій треба відгородитися стіною, інша – що треба відвойовувати. А ви як думаєте?

– Мені ближчий другий варіант, але він можливий тільки за умови, що Росія припинить спонсорувати сепарів. Якщо Кремль припинить постачати бойовикам "ДНР" і "ЛНР" зброю і боєприпаси, війна закінчиться за тиждень.

– Але якщо відвойовувати території, співвідношення втрат буде, щонайменше, один до трьох.

– А в умовах міських боїв це співвідношення зростає до один до п’яти, знаю.

– Припустімо, відвоюємо території, а що з місцевою ватою робити? Ви самі говорили на початку інтерв’ю про завгоспа колонії з татуюванням "Россия".

– А навіщо з ним узагалі спілкуватися? Ватник агресивний доти, доки йому не даси по морді. Примітивна людина розуміє тільки грубу силу. Усе. Усяку гуманність, толерантність вони приймають за слабкість.


02_fbnk00
"Якщо людина з-під палиці в АТО йде – з нього хріновий вояка. Воювати повинні добровольці, вони дуже мотивовані". Фото: Національний корпус / Facebook


До війни я зі своєю проукраїнською позицією у Макіївці та Донецьку завжди в меншості був. Багато моїх знайомих в "ополчення" пішли, там їх і вбило. Начебто нормальними пацанами були, а потім чомусь різко ватою стали, мозок згнив. Росію підтримували, були впевнені: типу, Крим прийняли до складу РФ, і нас нашвидку візьмуть. Переважно меркантильні інтереси були: ось і у нас будуть російські зарплати і пенсії. Не тільки люди похилого віку так думали, що за совком ностальгували. Так і молодь уважала. "За Русь усрусь" називається.

– За місяць після звільнення ви відчули, що в українському інформаційному і політичному полі йде повзучий реванш колишніх регіоналів?

– Тих, хто в Україні заявляє: "Російських військ на Донбасі немає", я би батогами шмагав просто на Майдані.

– От тепер розумію, що ви не випадково обрали саме "Азов".

– (Сміється). Я вибрав "Азов" тому, що це реально найкращий бойовий підрозділ. Що стосується ватників, чомусь ці любителі "русского мира" забувають, що більшість воєн на території пострадянського простору розв’язала і спонсорувала саме Росія.

За три роки в полоні я випав з інформаційного поля. Але бачу, що майже всі українські політики сидять у Facebook. А чим ще, крім сидіння в соцмережах, вони займаються? Під час проходження військової служби у мене на Facebook часу не було. Це зараз я на лікарняному ліжку валяюся, робити нічого, ось і шарюся в соцмережах.

– Що робитимете після закінчення лікування?

– До Маріуполя на базу поїду. Хочеться обійняти автомат, зайнятися справою. Я за три роки вже навідпочивався в сепарських "санаторіях".

– Останнє запитання: як думаєте, коли закінчиться війна?

– Коли зберуться всі хороші люди і вб’ють усіх поганих.


Джерело статті: “http://gordonua.com/ukr/publications/eks-zaruchnik-dnr-chudnetsov-navishcho-zubi-virivali-a-jakij-sens-kolino-sverdliti-mozhe-ljakali-ale-pislja-zubiv-ja-ne-sumnivavsja-treba-prosverdljat-228841.html”